Ви́ктор Плато́нович Петро́в (псевдонимами В. Домонто́вич и Ви́ктор Бэр; 1894—1969) — украинский философ, литературовед, историк и писатель первой половины XX ст. Вместе с Валерьяном Пидмогильным — один из основоположников жанра украинского интеллектуального романа. Одновременно, с конца 1930-х гг. — советский разведчик.Родился в семье священника. Детство прошло в Одессе. В 1913 р. окончил Холмскую мужскую гимназию, а в 1918 — историко-филологический факультет Киевского университета. Получил се...
Ви́ктор Плато́нович Петро́в (псевдонимами В. Домонто́вич и Ви́ктор Бэр; 1894—1969) — украинский философ, литературовед, историк и писатель первой половины XX ст. Вместе с Валерьяном Пидмогильным — один из основоположников жанра украинского интеллектуального романа. Одновременно, с конца 1930-х гг. — советский разведчик.Родился в семье священника. Детство прошло в Одессе. В 1913 р. окончил Холмскую мужскую гимназию, а в 1918 — историко-филологический факультет Киевского университета. Получил серебряную медаль за свою дипломную работу «Н. М. Языков, поэт пушкинской плеяды. Жизнь и творчество». Позднее работал в Этнографической комиссии Украинской Академии наук. В 1920-тые гг. Петров принадлежал к кружку неоклассиков. Опубликовал ряд литературных произведений под псевдонимом В. Домонтович. В 1930 г. получил степень доктора за исследование «Пантелеймон Кулиш в пятидесятые годы. Жизнь. Идеология. Творчество». Последняя должность перед войной — директор Института этнографических исследований.В 1941 г. оказался (как позднее выяснилось, не случайно) в оккупированном гитлеровцами Харькове. Там он стал одним из основателей «Художественного украинского движения». В 1942—1943 выпускал литературный журнал «Український засів» («Украинский посев»), век которого оказался весьма недолгим — вскоре журнал был переведен из прифронтового Харькова в Кировоград, где и закончил свое существование в 1943 году. В. Петров-Домонтович, однако, успел опубликовать в «Украинском посеве» свой роман «Без почвы»; позднее, уже в эмиграции, вышел его роман «Доктор Серафикус».С 1942 г. побывал во многих городах Украины — Севастополе, Киеве, Кременчуге и др. В Киеве сотрудничал с Олегом Ольжичем, который высоко ценил литературный и научный талант Петрова, который был знаком ещё с его отцом А. Олесем. В 1943 г. возглавлял кафедру этнографии Украинского научного института во Львове, в 1944—1945 гг. был сотрудником Украинского научного института в Берлине. Улас Самчук писал, что Петров в Берлине ходил в мундире немецкого офицера. Позднее выяснилось, что он с 1930-х гг. был связан с НКВД и выполнял во вражеском тылу разведывательное задание, за что в 1965 году Петров был награждён орденом Отечественной войны I степени.После войны до 1949 г. проживал в Мюнхене, где редактировал ежемесячный журнал литературы, искусства и критики «Арка», в 1947—1949 гг. в должности профессора преподавал этнографию на философском факультете Украинского свободного университета в Мюнхене,[1] читал в Богословской академии патрологию (не имея теологического образования).Одновременно Виктор Петров публиковал свои философские произведения под псевдонимом «Виктор Бэр». Этот псевдоним был выбран не случайно: он расшифровывается как биологический эквивалент рентгена.[2]18 апреля 1949 г. Петров исчез из Мюнхена. В его похищении обвиняли бандеровцев и советские органы госбезопасности, однако вскоре выяснилось, что в СССР его имя не исчезло из библиотек, как это обычно бывало с невозвращенцами — более того, на него ссылался известный советский археолог А. Л. Монгайт[3]. Через некоторое время обнаружился и сам Петров. До того, как этот факт стал известен эмигрантской общественности, в защиту Петрова от обвинений в сотрудничестве с советской разведкой выступили многие видные деятели эмиграции. Они указывали на большие заслуги Петрова перед антисоветским движением — в частности, на то, что Петров опубликовал в эмигрантской печати весьма подробные сведения о большевистских репрессиях против украинских деятелей культуры.В Москве Петров работал в Институте археологии, а с 1956 г. — в Киеве в Институте археологии. Потеряв документы во время войны, Петров был вынужден заново защитить диссертацию в 1966 г. В археологии Петров, с одной стороны, указывал на преемственность ряда традиций материальной культуры на территории Украины, с другой — указывал на различия в антропологическом типе и материальной культуре, не позволяющие связать трипольскую культуру с «праславянами» (концепция о такой связи и ныне популярна в националистических кругах).В 1957 г., когда закончилась его «проверка», женился на Софии Фёдоровне Зеровой, вдове украинского поэта и литературоведа Николая Зерова, расстрелянного в 1937 г., с которой был знаком ещё с 1920 г.Умер в 1969 г. за письменным столом. Похоронен в Киеве. В 1988—1989 гг. в Нью-Йорке издано трёхтомное собрание сочинений В. Петрова-Домонтовича.С 2000-х гг. роман Петрова «Доктор Серафикус» включён в школьную программу 11 класса по курсу украинской литературы.Віктор Платонович Петров (*10 жовтня 1894, Катеринослав—† 8 червня 1969 Київ) - український письменник, літературний критик, археолог та етнограф. Писав також під псевдонімами В. Домонтович та Віктор Бер. Разом з Валеріаном Підмогильним, Петров започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії.Віктор Петров народився 10 жовтня 1894 р. В Катеринославі в родині священика. Дитинство Петрова пройшло в Одесі. В 1913 р. він закінчив Холмську чоловічу гімназію, а в 1918 р. історико-філологічний факультет Київського університету. Одним з його викладачів, який справив вплив на Петрова був Володимир Перетц. Петров отримав срібну медаль за свою дипломну роботу «Н. М. Языков, поэт пушкинской плеяды. Жизнь и творчество» і залишився в університеті як професорський стипендіат (1917-1920). Пізніше Петров працював в Етнографічній комісії Української Академії наук. Разом Андрієм Лободою був редактором Етнографічного вісника (1925-1929) та головою Етнографічної комісії (1927-1933). В 1920-ті роки Петров належав до кола неокласиків. В ці роки він познайомився з дружиною Миколи Зерова - Софією Зеровою - з якою у нього починається роман. В 1930 р. Петров отримав докторат за дослідження «Пантелеймон Куліш у пятдесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість». В 1941 році короткий час був директором Інституту українського фольклору. В 1941 р. науковець знаходився в окупованому німцями Харкові. Видавав часопис «Український Засів» в 1942-1943 роках. В кінці війни Петров опинився в Німеччині і був пов'язаний з Українським науковим інститутом в Берліні. Був одним із засновників Мистецького українського руху. Знаходячись в еміграції, Петров в 1947—1949 рр. викладав етнографію на філософському факультеті Українського вільного університету в Мюнхені[1] та у Теологічній академії Української автокефальної православної церкви. 18 квітня 1949 р. Петров зник з Мюнхена, але виявилось, що він перебував у СРСР і працював в Інституті матеріальної історії в Москві. Від 1956 р. він працював в Києві в Інституті археології. Загубивши документи під час війни Петров був вимушений заново захищати дисертацію в 1966 р. Віктор Петров помер в 1969 р. і був похований в Києві.
На нашем книжном сайте Вы можете скачать книги автора В. Домонтович в самых разных форматах (epub, fb2, pdf, txt и многие другие). А так же читать книги онлайн и бесплатно на любом устройстве – iPad, iPhone, планшете под управлением Android, на любой специализированной читалке. Электронная библиотека КнигоГид предлагает литературу В. Домонтович в жанрах .
На нашем сайте представлены 16 книг автора В. Домонтович. Самая популярная по мнению наших читателей "".
Студ?я В?ктора Петрова (В. Домонтовича) була написана на початку 1940-х рок?в, п?д час в?йни. Вона охоплює процеси української л?тератури т?льки довоєнного пер?оду - зак?нчується її розгромом п?д час т. зв. ?єжовщини?. Видавництво "Пролог", Нью-Йорк, 1959, 79 с.
Історія зради Ісуса Христа його учнями, зокрема Іудою та Петром, перед розп'яттям.
1999 року видавництво "Критика" першим в Україні перевидало два романи одного з найвизначніших українських прозаїків ХХ століття В Домонтовича (Віктора Петрова, 1894 - 1969) - "Доктор Серафікус" і "Без ґрунту". За результатами опитування кількох сот експертів, що його провів Центр рейтинґових досліджень "Еліт-профі", цю книжку визнано (в номінації "Художня література") однією з трьох найпомітніших...
Захопливий і доволі екстраваґантний роман «Дівчина з ведмедиком» розповідає про кохання поміркованого учителя і його учениці-бунтарки. Однак це також блискучий приклад інтелектуальної прози про зміну культурних орієнтацій і трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу.
Понад шість десятиліть, від кінця 1920-х років, проза В.Домонтовича (Віктора Петрова, 1894 - 1969) у підрадянській Україні не друкувалася. Пропонована книжка є першою спробою повернути українському читачеві найкращі романи видатного письменника. "Петров залишається загадкою, ребусом, своєрідним сфінксом чи навіть Мефістофелем української культури. Те ж саме можна сказати про Домонтовича - його лі...
1999 року видавництво «Критика» першим в Україні перевидало два романи одного з найвизначніших українських прозаїків XX століття В. Домонтовича (Віктора Петрова, 1894—1969) — «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту». За результатами опитування кількох сот експертів, що його провів Центр рейтинґових досліджень «Еліт-профі», цю книжку визнано (в номінації художня література) однією з трьох найпомітніших по...
Біографії митців часом бувають цікавішими за їхні тексти. Особливо тоді, коли вони намагаються їх вибудувати як роман чи драму, дотриматися чистоти жанру, приміряти різні ефектні маски й ролі або стати на котурни. Найвиразніше любов до вимовної пози виявилася при початку та при кінці ХІХ століття, у добу європейського романтизму й модернізму. Один із найяскравіших українських модерних прозаїків, В...
Домонтовичеві біографії поета Франсуа Війона та романтичних Аліни Краґельської і Миколи Костомарова, Косачеві повісті про Анастасію Скоропадську, дружину гетьмана Івана Скоропадського, та про мандри Європою художника Антона Лосенка, Шевчукові тексти про поета-романтика Амвросія Метлинського та буковинського прозаїка Юрія Федьковича, – все це захопливі біографічні сюжети ХVІІІ – ХІХ століть, майсте...
Два найвідоміші твори В. Домонтовича під однією обкладинкою. Захопливий і доволі екстраваґантний роман «Дівчина з ведмедиком» розповідає про кохання поміркованого учителя і його учениці-бунтарки. Однак це також блискучий приклад інтелектуальної прози про зміну культурних орієнтацій і трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу. «Доктор Серафікус» — історія про дивакуватого й ін...
Если у Вас возникли вопросы по работе сайта - напишите нам!
Нейросеть ориентируется на оценки прочитанных вами книг
Найдите книгу, автора, подборку, издательство, жанр, настроение или друга на Книгогид
Создавайте подборки с книгами, которые вы прочитали, подписывайтесь на подборки интересных пользователей.
Регистрируясь, вы соглашаетесь с нашими Условиями и политикой конфиденциальности
Книгогид использует cookie-файлы для того, чтобы сделать вашу работу с сайтом ещё более комфортной. Если Вы продолжаете пользоваться нашим сайтом, вы соглашаетесь на применение файлов cookie.