Вулицею снували перехожі: й ті, що після забави поверталися до своїх домівок, і ті, хто поспішав до праці у святковий день. Представники таких «святозалежних» професій, мабуть, найменше чекають свят.
– Славо, ви спати довго любите? – раптом запитав Арсен.
– Чому це вас так цікавить? – посміхнулася дівчина. – Маємо кілька вільних днів перед сесією, можна й відіспатися.
– О четвертій я чекатиму вас біля гуртожитку. Згода? Тільки тепліше одягайтеся, щоб знову не казали, що вам холод дошкуляє.
Слава і не подумала відмовлятися, бо хотіла продовжити знайомство з цим самовпевненим хлопцем. Щось у його характері було таке, що рідко зустрічалося в інших. Поведінка хоч і зухвала, але не відразлива, як це часто буває.
Після того вечора в кімнаті часто згадували Славину блакитну сукню, яку дівчата вважали щасливою. Підтвердженням було те, що котра б із дівчат не вбрала її, того ж таки вечора в неї неодмінно відбувалося цікаве знайомство. Слава вже не одягала її, бо після кожної позички сукня втрачала «товарний вигляд», а перед самими літніми канікулами Марійка Величко необережно притулилася до чиєїсь цигарки найпомітнішим місцем і зіпсувала її. Принесла акуратно складеною в поліетиленовому пакеті й нічого про дірку не сказала. Чи сама не побачила, чи сподівалася, що дірку не відразу помітять і їй не доведеться виправдовуватись. Слава побачила ваду вже вдома, коли зібралася привести сукню до ладу. Висувати претензії було вже нікому. Тому й вона тихенько, аби не помітила бабуня, заховала її до старої валізи і дала собі слово не позичати в майбутньому жодної речі з власного гардеробу…
Із миттєвих спогадів Славу вивела однокурсниця, що досі залишалася в кімнаті.
– Може, щось інше маєш класне? – почула над головою Надин голос.
– На позички в мене речей нема! – різко відповіла Слава і підвелася зі стільця.
– Тебе яка муха вкусила? Всі на себе одягнеш? – не хотіла Надя зрозуміти того, що їй відмовлено і вона тепер мусить задовольнятися тим, що має у своєму гардеробі.
Своє вбрання не завжди гірше за чуже, але людина ніяк не хоче позбутися звички ходити на позички. Надя надула свої пишні губки, різко розвернулася на одній нозі й вилетіла з кімнати так само швидко, як і влетіла. Дівчата мовчки перезирнулися і подивилися на Славу. За чотири роки вона вперше відступила від своїх правил.
– А ти чому не збираєшся на вечірку? Чи, може, і тобі якої сукні бракує? То ми раді допомогти, – підійшла Галина до Слави. – Фізія якась кисла… Не хочеш сказати причину поганого настрою?
– Я не йду з вами. У мене багато справ, та й до гульок душа не лежить, – призналася дівчина.
– Ви так і не помирилися з Арсеном після весняної сварки? – запитала Галина.
Вона була в курсі сердечних справ подруги і знала, як та переживала в останні дні перед канікулами.
– Я його від весни бачила лише раз, і то здаля. А якби й зустрілася, то зробила б вигляд, ніби він мене зовсім не цікавить.
– А тепер мучишся? Я ж бачу, як ти за ним сохнеш, то ходи на вечірку і там його зустрінеш, – порадила Галина, щоб хоч трохи втішити подругу.