Читать онлайн «Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886).»

Це ще одна книжка про націоналізм. Від попередніх вона відрізняється своїм характером і жанром. За характером вона є біографією, за жанром - мікроісторією. Союз між біографією та мікроісторією не є аж таким незвичним. Навпаки: мікроісторія як є з біографій і виникла. Але з біографій особливого роду: простих малоосвічених людей (селян, мельників, проституток, монахів та ін. ), про яких ніхто ніколи б не дізнався, якби їхні життєві історії не віднайшли в архівах пізніші дослідники. Головний герой цієї книжки Іван Франко належав до іншого калібру. Його літературна, наукова та публіцистична спадщина складається приблизно з чотирьох тисяч творів. Декілька з них уведено в навчальну програму і в канон української літератури. Про нього неможливо було не знати. Він був відомим за життя й уславленим після смерти. Такі, як Франко, заслуговують на великі історії, подібні до біографій, написаних про інших великих авторів - Шекспіра, Вольтера, Достоєвського та інших.

Однак до його життя можна застосовувати той самий масштаб дослідження, що до простолюду. Заради порівняння звернімося до героя одного з найпопулярнішихмікроісторій - французького селянина XVI ст. Мартина Ґера, чи пак людини, яка видавала себе за нього¹. Справжній Ґер пішов на війну, а за кілька років у його сім’ю замість нього затесався його випадковий знайомий. Найдивніше у цій історії було те, що батьки, родичі й навіть жінка не побачили обману — і хтозна, як довго це могло тривати, якби з війни не повернувся справжній Мартин Ґер.

Одна з інтриґ Франкового життя схожа на історію з Мартином Ґером. Франко був, може, першим українським письменником, читаючи якого, дістаєш враження, що його герої — твої сучасники: вони розмовляють тією самою мовою, обговорюють ті самі теми, реаґують у той самий спосіб, у якій це робили б сучасні українці чи, якщо перекласти його іншою мовою — сучасні нам поляки, росіяни, французи чи німці. Але світ Франкових героїв має не аж так багато спільного із сучасним йому світом. Про це не раз писали тогочасні критики. «Перше, що вражає кождого читача його оповідань, се тая яскравая неправда: ми надіємося бачити дійсний світ, а бачимо Франківський, ми надіємося бачити людей реальних, а бачимо чисто Франківських», — писав один із них. У Франкових творах, писав інший, «багато дечого є занадто фантастичне, з обставинами галицького життя незгідне, або й взагалі неймовірне» (див. розділ «Франко та його читачі»).