Читать онлайн «Світло, яке ми втратили»

– Хіба це не ти запрошував мене на ланч? – запитала, хоча не була голодна, а від зображень, що миготіли на екрані телевізора, мій шлунок стискався.

Двері перед твоїми очима відчинилися.

– Так, я, – відповів ти і, погоджуючись, кивнув.

З усіх інгредієнтів, які ти мав, можна було зробити лише на`чос. Отже, я механічно нарізала помідори й відкрила бляшанку бобів іржавим консервним ключем, тоді як ти виклав чипси з тортильї на один з одноразових контейнерів із алюмінієвої фольги й натер сир у глибоку чашу з оббитими краями.

– А як щодо тебе? – запитав ти, наче наша розмова не зійшла нанівець.

– Га? – я натиснула на кришку банки, щоб потім її було зручніше зняти.

– Ти художниця?

Я поклала металевий диск на стіл.

– Ні. Найбільш творча моя робота – це написання історії для своїх сусідок у кімнаті.

– Про що? – запитав ти, нахиливши голову набік.

Я сховала погляд, щоб ти не побачив, як я зашарілася.

– Мені соромно, – відповіла я, – але вони про поросятко Гамільтона, яке випадково потрапило до коледжу, призначеного для кроликів.

Ти, на диво, розсміявся.

– Гамільтон. Свиня. Дійшло. Це прикольно.

– Дякую, – відповіла я і знову подивилася на тебе.

– То цим ти хочеш займатися після випуску? – Ти дістав банку із сальсою і намагався відкрити її, притискаючи кришку до столу.

Я похитала головою.

– Не думаю, що існує великий ринок для історій про поросятко Гамільтона. Я думаю про рекламний бізнес, але наразі ця ідея видається дурною.

– Чому дурною? – запитав ти, зі звуком відкрутивши кришку.

Я кинула погляд на телевізор.

– Чи є в цьому хоч якийсь сенс? У рекламі? Якби це був мій останній день на Землі, а я присвятила все своє доросле життя кампанії з продажу… тертого сиру… або чипсів начос…, чи відчувала б я, що витратила свій час із користю?

Ти закусив губу. В очах читалося: я розмірковую про це. Тоді я дізналася більше про тебе.

– Що робить життя витраченим із користю? – запитав ти.

– Намагаюся з’ясувати, – відповіла я, перебираючи думки в голові. – Думаю, це щось типу залишити по собі слід – у хорошому сенсі. Покидати світ, який став трохи кращим, ніж був до тебе.

Я досі так вважаю, Ґейбе. Я все життя намагалася покращувати світ – гадаю, і ти також.

Тоді я побачила, як на твоєму обличчі щось розквітло. Я не зрозуміла напевне, що саме. Я ще не досить добре пізнала тебе. Але тепер я знаю цей погляд. Він означає, що у твоїй голові змінюються плани на майбутнє.

Ти занурив чипсу в сальсу і протягнув мені.

– Хрумкнеш?

Я відкусила половину, і ти закинув решту собі в рот. Твої очі блукали моїм обличчям і спускалися тілом. Я відчувала, що ти вивчаєш мене з різних боків і з точки зору перспективи.

Потім ти кінчиками пальців торкнувся моєї щоки, і ми знову поцілувалися; цього разу ти був присмачений сіллю й перцем чилі.

Коли мені було п’ять чи шість років, я розмальовувала стіну своєї кімнати червоним олівцем. Не пам’ятаю, щоб колись розповідала тобі цю історію. Зрештою, малюючи серця і дерева, сонця, місяці й хмарки, я відчувала, що вчиняю те, чого робити не слід, аж нудило коло серця. Але я не була в змозі зупинитися – мені неймовірно кортіло малювати. Дитяча була оформлена в рожевих і жовтих барвах, але моїм улюбленим кольором був червоний. І я хотіла, щоб моя кімната була червоною. Мені була потрібна червона кімната. Малювання на стіні здавалося водночас абсолютно правильним і абсолютно помилковим.