Читать онлайн «Світло, яке ми втратили»

Пролог

Ми знаємо одне одного майже півжиття.

Я бачила тебе усміхненим, упевненим, блаженно щасливим.

Бачила пригніченим, пораненим, загубленим.

Але таким тебе я не бачила ніколи.

Ти вчив мене шукати прекрасне. У пітьмі, у руїнах ти завжди знаходив світло.

Не знаю, яку красу я знайду тут, яке світло. Але спробую. Я зроблю це для тебе, бо знаю: ти зробив би це для мене.

Як багато прекрасного було в нашому житті.

Мабуть, саме з цього й слід почати.

1

Іноді предмети мають такий вигляд, наче стали свідками історії. Я зазвичай уявляла, що дерев’яний стіл, за яким ми сиділи під час семінару з Шекспіра в професора Крамера на останньому курсі, був таким же стародавнім, як Колумбійський університет: він стоїть у цій кімнаті з 1754 року, з витертими краями, зношеними через таких самих студентів, як ми, які човгалися на них століттями. Це, звичайно ж, не могло бути правдою. Але так я собі уявляла. Студенти, які вчилися під час війни за незалежність США, громадянської війни, обидвох світових воєн, воєн у В’єтнамі, Кореї та Перській затоці.

Дивно: якби ти запитав мене, хто ще був із нами того дня, не думаю, що я б відповіла. Раніше могла уявити всі їхні обличчя дуже чітко, але тринадцять років по тому пам’ятаю лише тебе і професора Крамера. Я навіть не можу пригадати ім’я асистентки кафедри, яка пізніше влетіла до аудиторії.

– А ви у нас…? – запитав Крамер, коли ти поліз до свого наплічника по зошит і ручку.

– Ґейб, – відповів ти. – Ґебріел Семсон.

Крамер перевірив папери.

– Домовмося до кінця семестру приходити вчасно, містере Семсон, – сказав він. – Заняття починаються о дев’ятій. Хоча намагайтеся встигати раніше.

Ти, погоджуючись, кивнув, і Крамер почав розповідати про основні теми п’єси «Юлій Цезар».

Я завжди пам’ятатиму цей уривок, адже відтоді я безліч разів думала про те, що нам судилося зустрітися на цьому семінарі. Чи то доля, чи рішення тримало нас разом усі ці роки. Чи поєднання обох чинників, якими ми скористалися.

Після запитання Крамера кілька студентів почали гортати тексти, що лежали перед ними. Ти пробіг пальцями по своїх кучерявих локонах, і вони вляглися на свої місця.

– Що ж, – промовив ти, а решта студентів – і я серед них – спрямувала погляди на тебе.

Але закінчити тобі не вдалося.

Асистентка, імені якої я не пам’ятаю, увірвалася до а удиторії.