13012181530

Читать онлайн «Сойчине Крило»

Автор Иван Франко

– А я мотався сюди й туди, зачіпався то за пеньки, то за гіллячки, щоби тебе затримати, щоб тебе собаки зловили.

– А, то ти такий добрий! – крикнула Лисиця.  – Геть мені з хати!

Та з тими словами висунула хвіст із нори, ще й кричить:

– Гей, Лиско й Рябко, цю-цю! Нате вам Лисиччин хвіст! Рвіть його!

А Лиско й Рябко мов на те й чекали. Вхопили Лисиччин хвіст, як шарпнули та й витягли цілу Лисичку з нори і тут же її розірвали.

Заєць та Їжак

Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку— чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає.

Мугикав собі тихенько, а далі подумав:

«Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли».

Буряки були недалеко від його хати. Їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди «мої буряки». Ну, добре. Обережно зачинив він за собою двері й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустріч йому Заєць. Він також вийшов прогулятись і до «капусти своєї» теж навідатись.

Побачивши Зайця, Їжак привітав його чемненько. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів на Їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока й озвався:

– Ого, а ти чого так рано ось тут по полі волочишся?

– Погуляти вийшов, – відповів Їжак.

– Погуляти? – зареготав Заєць.  – А я думаю, що з твоїми кривими ногами краще було б лежати, ніж на прогулянку лазити.

Ця насмішка дуже розсердила Їжака, бо ноги в нього таки криві.

– Ти, певно, думаєш, – каже Їжак до Зайця, – що ти своїми довгими лапами швидше побіжиш?

– Авжеж, – відповів Заєць.

– Можемо спробувати, – мовив Їжак.  – Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену.

– Це вже сміх людям сказати. Ти своїми кривульками випередиш мене? – сміявся Заєць.

– Ну, про мене, спробуймо, коли тобі охота.

– Гаразд! – відповідає Заєць.  – Давай руку. А тепер біжім.

– Ну, ну, чого так поспішати, – відповів Їжак.  – Треба наперед піти додому, трішки поснідати, а через півгодинки я повернусь на оце місце.

Заєць не мав нічого проти, бо і йому хотілось перед тим похрумати свіжої капусти. АЇїжак тим часом поплентався додому.

Приходить Їжак додому і каже до своєї жінки:

– Жінко, збирайся швиденько, підеш зо мною в поле.

– А чого мені в поле? – питає Їжачиха.

– Знаєш, я з Зайцем маємо бігати наввипередки.

– Чи ти, чоловіче, з глузду з’їхав? – скрикнула Їжачиха.  – Ти з Зайцем хочеш наввипередки бігати?

– Авжеж хочу. І ти мусиш мені допомогти.

Що мала Їжачиха робити? Зібралася й пішла з чоловіком.

А дорогою Їжак і мовить до неї:

– Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути наші перегони. Заєць бігтиме одною борозною, а я другою. Відтіля, з гори, починаємо бігти. Отже, ти стань собі ось тут, у борозні, і коли Заєць прибіжить сюди, то ти підведи голову та й крикни: «А я вже тут!»

Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.

Їжак поставив свою жінку на її місце, а сам пішов борозною на другий кінець.