– А я мотався сюди й туди, зачіпався то за пеньки, то за гіллячки, щоби тебе затримати, щоб тебе собаки зловили.
– А, то ти такий добрий! – крикнула Лисиця. – Геть мені з хати!
Та з тими словами висунула хвіст із нори, ще й кричить:
– Гей, Лиско й Рябко, цю-цю! Нате вам Лисиччин хвіст! Рвіть його!
А Лиско й Рябко мов на те й чекали. Вхопили Лисиччин хвіст, як шарпнули та й витягли цілу Лисичку з нори і тут же її розірвали.
Заєць та Їжак
Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку— чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає.
Мугикав собі тихенько, а далі подумав:
«Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли».
Буряки були недалеко від його хати. Їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди «мої буряки». Ну, добре. Обережно зачинив він за собою двері й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустріч йому Заєць. Він також вийшов прогулятись і до «капусти своєї» теж навідатись.
Побачивши Зайця, Їжак привітав його чемненько. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів на Їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока й озвався:
– Ого, а ти чого так рано ось тут по полі волочишся?
– Погуляти вийшов, – відповів Їжак.
– Погуляти? – зареготав Заєць. – А я думаю, що з твоїми кривими ногами краще було б лежати, ніж на прогулянку лазити.
Ця насмішка дуже розсердила Їжака, бо ноги в нього таки криві.
– Ти, певно, думаєш, – каже Їжак до Зайця, – що ти своїми довгими лапами швидше побіжиш?
– Авжеж, – відповів Заєць.
– Можемо спробувати, – мовив Їжак. – Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену.
– Це вже сміх людям сказати. Ти своїми кривульками випередиш мене? – сміявся Заєць.
– Ну, про мене, спробуймо, коли тобі охота.
– Гаразд! – відповідає Заєць. – Давай руку. А тепер біжім.
– Ну, ну, чого так поспішати, – відповів Їжак. – Треба наперед піти додому, трішки поснідати, а через півгодинки я повернусь на оце місце.
Заєць не мав нічого проти, бо і йому хотілось перед тим похрумати свіжої капусти. АЇїжак тим часом поплентався додому.
Приходить Їжак додому і каже до своєї жінки:
– Жінко, збирайся швиденько, підеш зо мною в поле.
– А чого мені в поле? – питає Їжачиха.
– Знаєш, я з Зайцем маємо бігати наввипередки.
– Чи ти, чоловіче, з глузду з’їхав? – скрикнула Їжачиха. – Ти з Зайцем хочеш наввипередки бігати?
– Авжеж хочу. І ти мусиш мені допомогти.
Що мала Їжачиха робити? Зібралася й пішла з чоловіком.
А дорогою Їжак і мовить до неї:
– Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути наші перегони. Заєць бігтиме одною борозною, а я другою. Відтіля, з гори, починаємо бігти. Отже, ти стань собі ось тут, у борозні, і коли Заєць прибіжить сюди, то ти підведи голову та й крикни: «А я вже тут!»
Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.
Їжак поставив свою жінку на її місце, а сам пішов борозною на другий кінець.