Читать онлайн «Задзеркалля»
Автор Оксана Лущевская
Оксана Лущевська
Задзеркалля
Дивно, але мені чомусь здається,
ніби я — невидимка…
Розділ 1
Розділ 2
То була найдовша ніч у моєму житті. Як і весь наступний тиждень. Я прокинулася від гуркоту в коридорі. Від рипіння коліщат. Від поквапно відчинених кимось із медперсоналу настіж дверей. Від світла, що різко зблиснуло в нашій палаті.
Щоправда, мене такі нічні прокидання особливо не дивували, бо я вже другий тиждень лежала в лікарні із запаленням легень. А в лікарні така суєта завжди. Щодень. Щоніч. Так мені бачилося. У палатах хворі — як жучки в коробочці від сірників. Когось випустили, когось упіймали, хтось вислизнув сам. Коробочка на чотири ліжка, кілька стільців і два вузьких вікна. Зате краєвид — на засніжений двір, на ялини.
Дивно, але в цій нашій тісній коробочці я почувалася навіть дуже незле. Щоправда, досі кашляла. І ще інколи ввечері підіймалася невисока температура. А з нею, сказав лікар, виписати мене не могли. Навіть якщо одужувала я просто на очах. Та я, якщо чесно, і не хотіла, щоб мене виписували. Бо щойно я потрапила в лікарню, як закохалася в хлопця з палати в кінці коридору.
Його звати Ростя. І я вже не розуміла світу поза лікарнею — світу без Рості.
Тому цей лікарняний простір мене влаштовував. Я навіть ладна була брехати, що почуваюся зле, аби мене довше потримали, аби моя коробочка раптом не відчинилася завчасно, аби ми з Ростею не розлучалися.— Сюди, — крикнула медсестра. — Сюди кладіть!
«Що там знову?» — я сховалася з головою під ковдру.
— Дайте поспати… — пробурмотіла котрась із жінок нашої палати.
У лікарні свій світ.
Спочатку в палаті всі чужі. Ненависні. Бридкі. Кожен має свій запах. Від тіла. Волосся. Одягу. Навіть найдорожчі парфуми не перебивають того запаху. Та згодом звикаєш.
У лікарні кожен хоче знати, чого ти там. Що болить. В якому боці. Як довго. Чи є температура. Що показали аналізи. Який тиск. Що кажуть лікарі.
Далі кожен забуває, про що йшлося, і скаржиться на свої хвороби — аналізи, тиск, температуру… До цього, як і до запаху, звикаєш теж.
Нині я знаю ледь не все про сусідок по палаті. І сусідів з інших палат, що поздовж коридору. Знаю навіть подробиці з їхнього особистого життя. Наприклад, у Міли чудовий чоловік. Наче б мене те мало хвилювати. Він подає їй чай чи каву просто в ліжко. Те, що не робить мій тато для моєї мами. Однак моя мама вважає, що пити чай чи каву в ліжку абсолютно незручно. Можна розлити, потому ніколи не відіпрати темні плями з білизни. Та й загалом, судячи з того, як неприємно лежачи в ліжку приймати ліки, чай чи кава теж мені б не пішли.
