Читать онлайн «Чорний романтик: Сергій Жадан»

Автор Иван Дзюба

Іван Дзюба

Чорний романтик Сергій Жадан

Чому Жадан?
5
Із «Цитатником» в обох жменях
7
Маргінали і месії, симулянти і симулякри
21
Цивілізаційний вибір слобожанських чуваків
30
Аутсайдери як сіль землі?
38
Поетика епатажності й спецефекти
47
Радянська лажа, бізнес-інферн і чорні душпастирі
55
Духовні практики трахкачів і трахкачок, або «А козак дівчину та й вірненько любить, а сказати не сміє»
61
Славний прадід Батько Махно і його (не найгірші?) правнуки
67
Взяв би я бандуру…
70
«Справжня віра виростає з єресі»
77
Розмова з МАРІЄЮ — із собою, з нами всіма і світом
88
В Англії виявили таємну печеру тамплієрів (із преси, 2016 р. )
97
Кого любить, а кому симпатизує Господь
103
Жадан — і несть йому кінця
• • •

Чому Жадан?

Давно хотілося написати про Сергія Жадана. Але зупиняло те, що він надто, як тепер шанобливо мовиться, «розкручений» зусиллями преси, своїх фанатів і літультрас, та й сам неабиякий майстер авторозкруток. Тоді як немало є, може, не таких яскравих і гучних, проте талановитих письменників, про яких або не дуже згадують, або й зовсім ні гу-гу. Пиши про них! А Жаданові це вже непотрібне, як непотрібне воно й тим його шанувальникам, що ловлять кожне його слово, — та й в антології української поезії (напевне й світової) йому місце вже гарантоване. «Він визнаний в усьому цивілізованому світі», як сказали б на українському радіо.

При чому тут ти?

І все-таки — про Жадана (також і про Жадана). Це потрібне не йому, і не його фанатам, і не майбутній історії літератури, і не проблематичному цивілізованому світові, — а мені самому, аби спробувати осягнути для себе, людини радше з Дев'ятнадцятого століття, унікальний феномен недавнього луганського «чувака» (уникаю виразніших самоозначень, яких не бракує в його спогадальних текстах), що дав незаперечно природний поетичний голос багатьом зі свого не дуже благовісного покоління, та й не тільки з нього. Як саме виходив він за межі свого первинного тусівкового електорату, як ця його електоральна залежність зрештою посунулася перед широтою покликання, перед багатоканальністю, багатоекранністю поетичного бачення, в якому миготлива гонитва кадрів створює картину, незмірно об'ємнішу й самовладнішу за дикторський текст, і мовить пронизливо про нашу добу.