Читать онлайн «Місяць, обмитий дощем»

Володимир Лис

Місяць, обмитий дощем

© Лис В. С. , 2017

© Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2017

© Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2017

***

Я мусив про це написати

Більшість читачів знають мене як романіста. Але крім романів, яких набралося вже півтора десятка, я все свідоме життя писав і так звану малу, або коротку прозу. З юності, ще зі шкільних років – етюди, новели, з дев’яностих років минулого століття – есеї. Писав їх тому, що… писалося, бо не міг не писати, це становило основу мого життя. Це були й мої просто роздуми, вправи у слові, але здебільшого реакція на щось, що схвилювало, як то кажуть, зачепило, на якийсь життєвий епізод, свідком якого я став, серйозні або іронічні, інколи з гіркою іронією, роздуми з приводу чогось, що відбулося, побаченого і почутого, важливого іноді тільки для мене самого, реакція на чиюсь творчість, на природу і її дива, сам плин життя, а з часом – і роздуми про його сенс та людське призначення.

Частину цієї прози час від часу друкували в газетах, журналах, альманахах, збірниках, ще більше таких моїх творінь не друкували ніде, хоч і були завершені. А ще є новели й есеї, які з різних причин не дописав, лишилися і начерки та маленькі ескізи до тих же новел і есеїв, спонтанні записи.

Усі ці малі речі я писав здебільшого для себе, але не так давно, переглянувши з метою очищення пару папок, у яких вони зберігалися, подумав: може, усе-таки варто їх надрукувати? Раптом вони будуть цікаві й іншим, а комусь навіть знадобляться… Тим більше, що там немає творів нещирих, навмисних, є не тільки мої погляди, думки, фантазії, а й моя душа. Отож, я вирішив їх видати, привівши до пуття. Дещо давнє, слабке, забракував. Частину лишив таким, як було, частину доробив і дописав, щось переробив, бо досвід збагатив мої погляди, а часом наповнив їх новим змістом. Написав трохи нових есеїв як роздуми щодо теперішніх подій і явищ, бо знову ж таки – не міг промовчати.

Так і з’явилася ця збірка. Твори, які ввійшли до неї, поділяються на ті, що про життя, моє осмислення його, складного, драматичного, іноді трагічного, але й захопливого, про літературу і тих, хто її творив, про улюблені твори, про те, що викликало в мене непідробне захоплення, а подеколи навпаки – заперечення. Про людські почуття, природу і її явища, вплив на людину.

Есеї і новели автобіографічні, зокрема про найліпшу людську пору – дитинство. Ну й спроби пофілософствувати, а часом поіронізувати, зокрема й над собою. А ще діалоги з читачами – мені ці розмови, відповіді на запитання завжди були цікавими. Спроби повернутися в далеке і недалеке минуле й зазирнути в майбутнє. І суто художні твори та напівхудожні замасковані містифікації. Зрештою, сам я, перечитавши все це, зрозумів: я мусив про це написати, не міг не написати, бо все те, про що писав, справді непокоїло, іноді просто пекло, яким би суб’єктивним не було написане мною. Пізнання світу, у якому ми є, у кожного – власне. Чому так, а не інакше, для чого живемо, як сприймати все, що відбувається, – те завжди цікавило, тривожило, хоч багато хто вважає мене доволі замкнутим. Тепер, проживши чимало, я кажу: ну ось, я такий, зі своїми поглядами, дослідженнями, химерами і фантазіями, окрім романної творчості. Сподіваюсь із кимось знайти дотики у своєму баченні того, про що пишу. Все ж пошуки близьких по духу людей – природна наша властивість. Хто б що не казав про самотність письменника. Як і бажання залишитися самим собою, хоч це, останнє, не всі сприймають і розуміють. Коли я писав, про чиюсь реакцію не думав, писав – і все.