Читать онлайн «Чотири танкісти і пес - 3»
Автор Януш Пшимановский
Януш Пшимановський
Розділ І Б'ЮТЬ ГОДИННИКИ
Розділ II РОЗЛУКА
Розділ III ДАЛЕКИЙ ДОЗОР
Розділ IV ВИЗВОЛЕННЯ
Розділ V КЛИН
Розділ VI УДВОХ
РОЗДІЛ VII САМОТНІСТЬ
РОЗДІЛ VIII ДОПОМОГА
Розділ IX ВИНО
Розділ X ВТЕЧА
Розділ XI ПИВНИЦЯ
Розділ XII МІЖ ФРОНТАМИ
Розділ XIII ВИНАГОРОДА
Розділ XIV НІЧНИЙ МАРШ
Розділ XV МІЦНИЙ ГОРІШОК
Розділ XVI ТЕОРІЯ НЕЙМОВІРНОСТІ
Розділ XVII ШАРИК ПОМИЛЯЄТЬСЯ
Розділ XVIII ШТУРМ
РОЗДІЛ XIX БРАНДЕНБУРЗЬКІ ВОРОТА
Розділ XX НАД ВІСЛОЮ ТА ЕЛЬБОЮ
Розділ XXI ВИКРАДЕННЯ ГОНОРАТИ
Розділ XXII ОСТАННЯ КУЛЯ
Розділ XXIII ВЕСІЛЛЯ
Януш Пшимановський
ЧОТИРИ ТАНКІСТИ І ПЕС
(ЧАСТИНА ТРЕТЯ)
Розділ І Б'ЮТЬ ГОДИННИКИ
На війні час нерідко буває дорожчий за хліб і патрони. Тільки новачок у солдатському фахові довго мізкує, зволікає і марно тратить хвилини, чекаючи на годину відпочинку. Бувалий же фронтовик одразу може заснути по команді, а прокинувшись – одразу піти в бій. На привалі негайно почистить зброю, пришиє ґудзика, попоїсть консервів із сухарем, бо знає: доля його невідома – будь-коли може пролунати новий наказ. Вміння ощадити хвилини дуже потрібне кожному, хто не бажає марнувати днів своїх; солдатові воно необхідне не менше, ніж уміння влучно стріляти.
Командир полку наказав екіпажеві «Рудого» чекати свого командира в Рітцені, щойно здобутому радянськими й польськими військами. Танкісти разом із розвідниками Чорноусова негайно розташувалися в цегляному будинку на головній площі. На першому поверсі влаштували лазню та пральню, поверхом вище, у просторій, майже порожній кімнаті – штаб-квартиру.
У вікно, де вже давно не було шибок, а подекуди й рам, вирваних вибуховими хвилями, до кімнати вливалося нагріте сонцем повітря та долинав характерний гомін військових підрозділів, які в прорив прямували на фронт. Містом проходили піхотні батальйони, артилерійські дивізіони, важкі саперні колони й транспорти з боєприпасами.
У безхмарному блакитному небі патрулювала двійка винищувачів, виблискуючи на сонці, креслила широкі кола.
Запах квітневої зелені змішувався з гострим духом бензину й мастил, а стугін автодвигунів – із хрускотом кроків та брязкотом зброї.
Чутно було вигуки й розмову, а часом, наче повів вітру, дзвінко долинали й затухали пісеньки про Касю, яка виганяла воликів, про російську річку, широку й глибоку, мов Вісла, й про цигарку з махорки на двох. Російські та польські слова спліталися так тісно, що інколи зразу й не розбереш, хто марширує, хто співає. Фронтовики ділилися один з одним не лише махоркою та патронами, не тільки сухарями та гранатами, але й словами. Нікого не дивувало, коли росіянин запитував: «Ктура годзіна?», гукав: «Напшуд до дябла!», або коли поляк говорив «бомбежка» чи «картошка». Це нікому не здавалося дивним, бо спільна праця і спільна боротьба потребують спільної мови.Расцветали яблони и груши,
А я сподне упрасоваць муше, -
виспівував Саакашвілі не грузинською, не російською і не польською, проте зрозумілою всім мовою.
Він стояв біля покритої ковдрою дошки, один кінець якої лежав на підвіконні, а другий на перекинутій боком шафі. Підв'язаний картатою хустиною, схожий у цьому вбранні на шотландця, справді прасував штани здоровою кравецькою праскою, в середині якої тліло вугілля. Щохвилини він кидав свою роботу, вимахував праскою в повітрі, щоб роздмухати жар, а коли знову брався до діла, з мокрої матерії бурхала сива пара.
