Читать онлайн «Смок Беллю. Смок і Шорті»
Автор Лондон Джек
Джек Лондон
Смок Беллю. Смок і Шорті
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019
СМОК БЕЛЛЮ
СМАК ВЕДМЕДИНИ
Спочатку він був Крістофер Беллю. Згодом, коли вчився в коледжі, він став Крістом Беллю. Пізніше, поміж богеми Сан-Франциска його назвали Кіт Беллю. І кінець кінцем ніхто не знав його під іншим ім’ям як Смок Беллю. Ця історія еволюції його імені є історія його власної еволюції. Нічого б цього не трапилося, якби він не мав матері, що безмежно його любила, і суворого, залізної вдачі дядька, та якби не одержав листа від Джілета Беламі.
– Допіру я переглянув число «Xвилі», – писав Джілет із Парижа. – Звичайно, О’Тарі пощастить із нею. Але дечого бракує.
Далі були подробиці щодо удосконалення новонародженого тижневика.
– Піди та побалакай із ним. Тільки так, ніби це ти сам від себе. Не треба, щоб він знав, що це моя думка. Бо як дізнається, то схоче, щоб я був його паризьким дописувачем. Але я не можу, бо одержую готівку за свою писанину в товстих журналах. Передусім не забудь зробити йому нагінку за того дурня, що веде відділ критики музики та мистецтва. До речі, Сан-Франциско мало завжди свою власну, своєрідну літературу. Проте не має її тепер… Скажи йому, хай мотнеться навкруги та знайде якогось писаку, що гнатиме йому жваві статті та поверне минулу славу і барви Сан-Франциска.
Кіт Беллю одвідав контору «Хвилі» і сумлінно виконав доручення. О’Тара уважно вислухав.
О’Тара сперечався. О’Тара погодився. О’Тара нагнав дурня, що писав критику. Далі О’Тара взявся до Кіта, і з Кітом трапилося те, чого так боявся Джілет у далекому Парижі. Коли О’Тара домагався чого-небудь, ніхто із приятелів не міг одмовити йому. Він був такий приємно та непереможно настирливий. Не встиг Кіт Беллю вислизнути з контори, як зробився співвидавцем, погодився писати щотижня кілька стовпців критики, поки не знайдуть пристойного співробітника, та зобов’язався постачати щотижня частину десяти тисяч слів хроніки місцевого життя Сан-Франциско – і все це задурно.– «Xвиля» ще не може платити, – пояснив О’Тара, одночасно додавши, що тільки одна людина в Сан-Франциско здатна писати, і що ця людина – Кіт Беллю.
– Який же я дурень! – бурмотів потім Кіт, сходячи вузькими східцями.
З цього почалася його панщина в О’Тари, що для нього він заповнював ненажерливі шпальти «Хвилі»
Тиждень у тиждень сидів він у конторі, витримував наскоки кредиторів, лаявся з друкарями та вигонив двадцять п’ять тисяч слів у всіх галузях щотижнево. Праця його не легшала. «Хвиля» мала надто великі претензії. Для неї потрібні були ілюстрації, а витрати на них були величезні. Ніколи не вистачало грошей, щоб заплатити Кітові Беллю. Через це саме й не було змоги оплатити збільшений штат співробітників.
– Ось що означає бути добрим хлопцем, – пробубонів одного дня Кіт.
– Дяка Богові за добрих хлопців, коли так! – зі слізьми на очах скрикнув О’Тара, стискуючи Кітові руку. – Ви врятували мене, Кіте! Ще трохи, друже, і вже буде легше.
– Ніколи не полегшає, – жалібно відповів Кіт. – Я добре бачу свою долю. Я буду тут завжди.
