Едвард Сент-Обiн
Патрік Мелроуз. Нарешті. Кн. 5
Оригінальна назва роману: PATRICK MELROSE. AT LAST
Copyright © Edward St. Aubyn 2011
© О. Тільна, переклад з англ. , 2020
© «Фабула», макет, 2020
© Видавництво «Ранок», 2020
Право Едварда Сент-Обіна бути визнаним Автором Твору застережено відповідно до Закону про захист авторських і патентних прав, а також прав у галузі конструкторських винаходів від 1988 року.
Нагадуємо, що вона є об’єктом Закону України «Про авторське і суміжні право», порушення якого карається за статтею 176 Кримінального кодексу України «Порушення авторського права і суміжних прав» штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо- і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Про автора
Едвард Сент-Обін народився в Лондоні 1960 року.
До серії його романів про Патріка Мелроуза, що викликали в публіки таке нестримне захоплення, належать «Не зважай», «Паскудна звістка», «Трохи надії», «Молоко матері» (цей роман увійшов до короткого списку Букерівської премії 2006 року) та «Нарешті».1
– Не чекав мене побачити? – запитав Ніколас Пратт, упираючись ціпком у килимове покриття підлоги крематорію і дивлячись на Патріка зі злегка безцільним викликом – зайва у його віці звичка, котрої, щоправда, було вже запізно позбуватися. – Я стаю похоронним завсідником. Природний стан речей у моєму віці. Не бачу сенсу стирчати вдома та реготати над помилками молодих неуків, які складають некрологи, чи віддаватися одноманітному задоволенню підраховування щоденної квоти померлих сучасників. Ні! Ліпше оспівати подвиги товариша: ось він, найвідоміший шкільний педик. Подейкують, ніби він був бравим вояком, але хіба ж я не знаю! І все в такому дусі – здалеку краще видно. Завваж, я не стверджую, що це не бентежить душу. На схилі днів оркестр набуває потужнішого звучання. І так, у цьому немало жахливого. Човгаючи між лікарняним ліжком і меморіальною лавою, я не можу не думати про нафтові танкери, що кожного другого тижня розбиваються об скелі, та зграї птахів зі склеєними крильми й жовтими божевільними очима.