Annotation
Що зробили би ви, шановний читачу, якби вас викликав слідчий у зв’язку з убивством цілком невідомої людини? Адже в записнику загиблої навіщось записані ваше ім’я, адреса, телефони. І все б нічого, але є підозра, що вбивство було ритуальним. А ще вам починає ввижатися, що за вами щодень і щоніч слідкують чужі зловісні очі, що випадкові знайомства — не цілком випадкові… І навіть якщо вам зовсім не хочеться вичитувати таємні знаки майбутнього, від долі, як відомо, не втечеш.
Наталя Тисовська
Розділ перший
Розділ другий
Розділ третій
Розділ четвертий
Розділ п’ятий
Розділ шостий
Розділ сьомий
Розділ восьмий
Розділ дев’ятий
Розділ десятий
Розділ одинадцятий
Розділ дванадцятий
Розділ тринадцятий
Розділ чотирнадцятий
Розділ п’ятнадцятий
Розділ шістнадцятий
Розділ сімнадцятий
Розділ вісімнадцятий
Розділ дев’ятнадцятий
Розділ двадцятий
Розділ двадцять перший
Розділ двадцять другий
notes
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Наталя Тисовська
УКУС ОГНЯНОГО ЗМІЯ
…«всесвітнє братство» <…> мало клопоталось та мало навіть і зважало на всякі національні одміни тих країв, де пробувало стати твердою ногою…
Розділ перший
ТРИСТА РОКІВ ТОМУ…
Коли вам наступного разу послужливо підсунуть кота в мішку, спершу тричі подумайте, до яких наслідків може призвести ваша безвідмовність.
Далеко за полуніч пані вовтузилась у ліжку. Звечора покоївка напалила так, що не було тепер чим дихати, а заліплені на зиму вікна не відчиниш. Стара жінка відкинула перину, вертілась на простирадлах, і найтонше полотно муляло шкіру. Коли крізь завірюху пробилося кінське тупотіння, вона притьмом зірвалася з клятого ліжка та, притуливши обличчя до шибки, визирнула у вікно.
У темряві спершу нічого не могла уздріти, та й браму Старого Двору заслоняли ялинки, п’ять років тому висаджені садівником уздовж алеї й за цей час добряче підрослі. Але пані, сторожка з безсоння, здається, вчула, як зарипіла брама, розчахуючись, як невдоволено гукнув придверник. А тоді на алеї з’явилися сани, що їх ледь можна було розрізнити у світлі молодого місяця, сковзнули до парадних дверей і зупинилися.
Прибулець відкинув ліжник, що ним укутав ноги, й зістрибнув із саней. Висока його постать чорніла на тлі сіруватого у мороках снігу. Придверник із ліхтарем біг попереду пізнього гостя, утоптуючи ледь означену стежину на заметеній снігом алеї.
За мить гість постукав у парадні двері, а ще за хвилю до покою вкотилася задрімана покоївка з шандалом, на якому тріпотіли свічки, і пробелькотіла:
— Пан Юзьо приїхав, пані питає, у нагальній справі…
— Засвіти світло в бібліотеці.
Як була у сорочці з мереживом, пані вискочила з покою, промайнула крізь анфіладу темних кімнат, знала-бо тут усе навпомацки, не мала потреби навіть у свічці — й уже вона на вершечку сходів, а в долині, струшуючи сніг із чобіт, пританцьовує той, із ким не бачилася понад десять років.
— Ходім до бібліотеки, доки весь дім не побудився…
Щойно світло впало гостю на обличчя, стало видно, що мужчина — поважного віку. Проте він напрочуд легко злетів сходами нагору і майже безшумно рушив за своєю провідницею, стріпуючи з брів і вій крапельки розталого снігу. Вона не озиралася, вела його впевнено.