Читать онлайн «Париж для самотніх та інші історії»

Джоджо Мойєс

Париж для самотніх та інші історії

© Jojo’s Mojo Ltd, 2016

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2017

© Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2017

Париж для самотніх та інші історії

Париж для самотніх

1

Нелл відсовує сумку на пластиковому стільці. Вона сидить на станції й дивиться на годинник на стіні вже вісімдесят дев’ятий раз. Нелл переводить погляд на розсувні двері на пункті контролю. Ще одна сім’я – очевидно, збираються в Диснейленд – заходить до зали очікування. Першими вбігають галасливі діти, за ними йдуть їхні невиспані батьки.

Останні півгодини її серце шалено калатає й хвилювання неприємно тисне на груди.

– Він прийде. Він точно прийде. У нього ще є час, – ледь чутно бурмотить вона.

– Потяг номер 9051 до Парижа відправляється з платформи номер два за десять хвилин. Будь ласка, пройдіть на платформу. Не забувайте свій багаж.

Вона нервово закушує губу, а тоді набирає чергове повідомлення – уже п’яте.

«Де ж ти? Потяг от-от вирушить!» – пише Нелл.

Вона надіслала йому два повідомлення, коли виходила з дому, аби переконатися, що вони таки зустрічаються на платформі. Але, не отримавши відповіді, заспокоювала себе: це тому, що вона була в метро, а там немає зв’язку. Або він у метро. Тоді вона надіслала третє повідомлення й четверте. А тоді, на вокзалі, після п’ятого повідомлення, її телефон починає вібрувати, і їй здається, що вона може зітхнути з полегшенням.

«Пробач, маленька. Застряг на роботі. Ніяк не встигаю».

Звучить так, ніби вони домовилися зустрітися ввечері в барі. Вона ошелешено дивиться на екран телефону й не вірить своїм очам.

«Не встигаєш на цей потяг? Мені зачекати?»

Відповідь приходить майже миттєво: «Ні, їдь без мене. Спробую встигнути на наступний».

Вона занадто шокована для того, щоб злитися. Вона нерухомо стоїть посеред перону, яким поспішають люди, щільніше загортаючись у пальта, і вистукує відповідь: «Але де ми тоді зустрінемося?»

Він не відповідає. «Застряг на роботі». Крамниця спорядження для серфінгу й підводного плавання. У листопаді. Як там можна було застрягнути?

Вона озирається, ніби сподіваючись на те, що все це виявиться невдалим жартом. Ніби він прямо зараз увірветься в залу очікування й зі звичною широкою усмішкою скаже, що хотів її подражнити (він дражнить її аж занадто часто). А тоді візьме її за руку, поцілує в щоку обвітреними губами й промовить щось на зразок: «Ти ж не думала, що я пропущу таку нагоду?! Це ж твоя перша подорож до Парижа!»

Але скляні двері були зачинені.

– Пані! Вам слід пройти на платформу, – кондуктор потяга «Євростар» тягнеться за її квитком. Якусь мить вона вагається – прийде чи ні? – а тоді зливається з натовпом, її валізка котиться за нею. Нелл зупиняється й пише: «Тоді побачимося в готелі».

Вона спускається ескалатором, а велетенський потяг тим часом прибуває на платформу.

– Як це ти не приїдеш? Ми ж планували це ще бозна-коли.

Щорічна подорож їхньої дівчачої компанії в Брайтон. Вони – Нелл, Магда, Тріш і Сью – уже шість років поспіль збиралися разом у перші вихідні листопада й на старенькому позашляховику Сью чи службовому авто Магди вирушали в Брайтон. Вони зникали зі свого буденного життя на дві доби, під час яких нестримно напивалися, відривалися з хлопцями, які приїздили на парубоцькі вечірки, страждали від похмілля за сніданком у непоказному готелі під назвою «Брайтон лодж», фасад якого прикрашали тріщини й облущена фарба, а номери тхнули випивкою й дешевим лосьйоном.