Читать онлайн «"Володар Всесвіту"»

— Я більше не можу, Джек! Ти чуєш: не можу! Висока худа людина з запалими збудженими очима схопилась з місця і забігала по кімнаті. Краплини поту стікали по її зморшкуватому обличчю; вона дихала хрипко й уривчасто.

— Джек, ще кілька днів такої роботи, і я збожеволію!. . Я вже не володію собою… Як мені хочеться розтрощити оцей клятий інтегратор!. . О-о-о!. .  — людина простогнала, стиснула руками скроні і схилилася на підвіконня.

За вікном пливла густа, волога, тропічна ніч. Ні звуку, ні вогника у м'якому податливому хаосі. Лише з вікна каламутним потоком лилося жовте світло і, не досягаючи землі, захлиналося в тумані.

— Джек, ну чому ти такий жорстокий?! — голос людини болісно здригнувся.  — Ми знаємо один одного чверть віку… Ти ніколи не був таким…

Присадкуватий мужчина з хворобливим одутлим обличчям, сидячи біля стола, захаращеного складною апаратурою, як і раніше, мовчав, байдуже смокчучи сигару. Нарешті, підвів голову і сказав сухо, навіть злісно:

— Ти теж ніколи не був психопатом, Гаррі! Сідай-но краще на місце та заряди нову касету. Чув, — бос повернувся?

Гаррі зітхнув і поплентався в протилежний куток лабораторії. Джек попередив його вчасно: контрольна лампа інтегратора показувала, що начальник вимагає нову касету.

Гаррі швидко замінив касету і сів до пульта керування: як завжди, після перезарядки треба настроїти прилад.

— Джек, дай контрольний сигнал! — Гаррі вимовив ці слова вже звичайним діловим тоном.

Джек клацнув вимикачем:

— Готово!

— Зменшуй… поступово… Ще… ще… — Гаррі пильно стежив за приладом. На молочнобілому екрані танцювали й вихилялися дві яскравозелені лінії: вони перестрибували одна через одну, скручувалися в пасмо, нарешті злилися в одну — тонку й рухливу. Лише вгорі лінія ще ділилася на дві.

Гаррі ледь-ледь пересунув важельок настройки і в ту ж мить дико зойкнув, повалившись на спинку крісла. Він відчув, як йому в очі вдарило світло надзвичайної сили. Фіолетове проміння вкручувалося в зіниці, розтинаючи їх незліченними тонісінькими лезами, вливалося в мозок цівками розплавленого металу.

— Джек… — затуливши обличчя долонями, Гаррі вже не кричав, а ледве чутно стогнав.  — Звідки це світло?. . Вимкни світло… Вимкни…

Цього разу Джек не витримав:

— Що ти верзеш, Гаррі?! — вигукнув він грубо, але водночас і злякано.  — Яке світло? Ти ж не сова, щоб боятися стоватної лампи?!

Гаррі не відповідав. Він лежав, відкинувши назад голову, — смертельно блідий, нерухомий. Джек підбіг до нього, трусонув за плечі, переніс на диван, побризкав водою. Гаррі розплющив очі й застогнав:

— Спасибі, Джек. Ти — справжній друг… Скажи, що це було? Блискавка?. . Ну, ввімкни ж світло, — я нічого не бачу!

Джек відсахнувся: під стелею, як і до того, горіла яскрава лампа.