Читать онлайн «Витівки Йонатана Коота»
Автор Януш Пшимановский
Януш Пшимановський
Витівки Йонатана Коота
Розділ I
Проти течії
С-с-с-с…
Буль-буль-буль…
С-с-с-с…
Буль-буль-буль…
Сичання долинало з-за живоплоту, а булькання від річки.
На воді з’являлися і пропадали бульбашки, а за живоплотом не було нікого й нічого, хоч, судячи із звуків, хтось-таки там напевно сидів. Сидів, сичав та ще й виспівував баритоном:
Стільки бруду напустили в річку Бубжу,
Буль-буль-буль.
Що невдовзі стане схожа на калюжу,
Буль-буль-буль.
Тож зроби-но добре діло,
Буль-буль-буль.
До води впусти повітря сміло,
Буль-буль-буль.
Каламутить воду стало модно,
То й ловімо рибу, як завгодно!
Річка Бубжа була каламутна й до того ж якась кольорова: по ясно-коричневій воді розпливалися лиснючі зелено-брудні смуги. Колір шпинату, підсмаженого на автомобільному мастилі…
Довкола бульбашок вода була прозоріша, і туди підпливли два харіуси, щоб ухопити зябрами кисню. Стали один при одному, головами проти течії, легенько ворушачи плавцями, щоб не зносило.
Голос з-за живоплоту погучнішав:
Перший карась пливе боком,
Зліва лосось світить оком.
Чотири лящі за ним,
Потім ряпушка і лин.
Далі форель, короп —
Тягни цілий ворок.
Гілочки живоплоту, незважаючи на травневе тепло й сонце, були ще голі бо брунькам, які пили воду з річки, не вистачило сили розвинутись.
Крізь зарості тернистої аличі блиснуло золотаве око й ворухнулося щось схоже на ячмінний колосок. Проте роздивитися, хто ховається за кущами, не було змоги, бо вітер поназбирував різне сміття — якесь ганчір’я, зім’яті газети, зірвані плакати, обгортки з-під морозива, порожні сигаретні пачки, — начіплявши все те на колючках.
С-с-с-с…
Буль-буль…
Ворухнувся дірявий пляжний брилик з надірваним верхом, з-за нього висунулася волохата лапа; немов дві маленькі шпаги, блиснули гострі пазурі — і обидва харіуси затріпотіли в повітрі, перелітаючи над живоплотом.
Буль-буль-буль… — пробулькотіло знову, наче нічого й не сталося.
Плюсь! Плюсь!. .
Дивно — обидві рибини, виловлені з Бубжі, впали не на прив’ялу прибережну траву, а знов у воду! Але звідки могла взятися за живоплотом вода?
Невеличкий птах у лимонному светрику й розстебнутому темно-сірому жилетику, спостерігаючи це з високої верби, яка росла на тому березі, дедалі більше дивувався. Сичання і булькання спершу ладен був приписати своєму поганому самопочуттю, яке могло спричинити оптичний і звуковий обман, проте волохату лапу й літаючих риб він бачив дуже виразно, а несподіваний плюскіт води так само виразно чув. Та найголовніше — цей баритоновий спів:
Якщо нам люди каламутять воду,
Буль-буль-буль.
Пора давати пазурам свободу,
Буль-буль-буль.
Скоро в світі буде добре знана,
Буль-буль-буль.
Бубжанська славна справа Йонатана,
Буль-буль-буль.
Хто зберегти здоров’я хоче,
Нехай до мене в лапи скочить.
Глибоке дихання не допомагало птахові, погане самопочуття не полишало його. Він знав, що будь-яка спроба дістатися другого берега може скінчитися згубно. Знав, однак не міг перебороти цікавості.
Щоб додати собі духу, птах ступив кілька кроків по стовбуру головою вниз, а щоб трохи пожвавішати, довбонув гострим дзьобом кору, аж у голові загуло й луна пішла по річці, і врешті полетів, легенько посвистуючи крильми. Дві перші дуги хвилястого польоту виконав як належить, а на третій заточився і, різко втрачаючи висоту, ледве перелетів через тернисту аличу, змушений приземлитися зразу ж за живоплотом.
