Читать онлайн «Сто днів. Левіафан»

Йозеф Рот

Сто днів

Левіафан

Joseph Roth

Die Hundert Tage

Leviathan

Перекладено за виданнями:

Joseph Roth. Die Hundert tage // Werke.  – B. 5. – Köln: Kiepenheuer & Witsch – Amsterdam: Allert de Lange, 1990;

Joseph Roth. Erzählungen.  – Köln: Kiepenheuer & Witsch – Amsterdam: Allert de Lange, 2009.

The translation of this book was supported by theaustrian Federal Chancellery (Division forarts and Culture)

Це видання було здійснено за підтримки Австрійської федеральної канцелярії (Відділ культури і містецтв)

Übersetzung insukrainische wurde von folgendeninstitutionen unterstürzt Robert Bosch Stiftung (Deutschland) und Übersetzerhaus Looren (Schweiz) Österreichischegesellschaft für Literatur (Österreich)

Переклад українською мовою здійснено за участі Фонду Роберта Боша (Німеччина) і Будинку перекладачів Лорен (Швейцарія), Австрійського літературного товариства (Австрія)

© П.  В.  Таращук, переклад українською, 2016

© О.  А.  Гугалова, художнє оформлення, 2016

© ТОВ «Видавництво Фоліо», 2016

***

Сто днів

Книга перша

Повернення Великого Імператора

I

Із туману виринуло криваво-червоне, скорботне крихітне сонце. А невдовзі знову зникло в холодній сірості ранку. Почався похмурий день. Було двадцяте березня, отже, за день до початку весни. Та весною ще ніде й не пахло. В усій країні не вщухали дощі та бурі, люди мерзли.

У Парижі ще вчора вночі лютувала буря і дощ.

А сьогодні після короткого ранкового веселого щебету птахи раптом замовкли. Зі шпарин у бруківці тонкими, огидними і холодними пасмами зміївся туман і знову зволожував каміння, щойно висушене вранішнім вітром, здіймався поміж вербами і каштанами в парках і обабіч алей, змушував здригатися зухвалі бруньки на деревах, проймав дрожем мокрі спини терплячих коней коло нерухомих фіакрів і пригинав до землі дим, який зранку там або там марно намагалися підняти в повітря працьовиті каміни. Тхнуло пожежею, туманом, дощем, вогким одягом, сніговими хмарами, які чекали своєї миті, а передусім градом, що немов завис у повітрі, неприязним вітром, мокрим наскрізь шкіряним реміняччям і огидним смородом каналізаційних труб.

А втім, негода не тримала парижан в оселях. Ще вдосвіта люди вже юрмилися на вулицях. Збиралися під стінами, де були розклеєні газетні сторінки. Газети переповідали прощальні слова французького короля. Ті немов заплакані газети навряд чи й можна було читати, бо нічний дощ розмив свіжу фарбу літер і де-не-де проступав клейстер, яким папір приклеїли до каменю. Вряди-годи несамовитий порив вітру остаточно зривав зі стіни який-небудь аркуш і жбурляв його в чорне болото вулиць. Отак безславно – у вуличному бруді, під колесами возів, копитами коней і неуважними ногами перехожих – були знищені прощальні слова французького короля.

Дехто, хто зберіг вірність королю, сумовито дививсь на ті аркуші й корився долі. Саме небо, здається, було неприхильне до короля. Буря і дощ подбали про знищення його прощальних слів. Учора ввечері під вітром і дощем король покинув свій палац і резиденцію. «Діти, не засмучуйте мене!» – проказав він, коли люди навколішки благали його лишитися. Він не міг лишитися, небеса обернулися проти нього… і це бачили всі.